Звертаються до Вас малюки.    

  Дорогі, наші, Ви самі запросили нас до своєї родини.

  Колись ми залишимо оселю, але до того часу навчіть нас, будь ласка, мистецтва бути людиною.      

   У наших очах світ виглядає інакше, ніж у Ваших. Просимо Вас, поясніть нам: що? коли? чому? – кожен із нас у ньому має робити.       

  Наші ручки ще маленькі – не очікуйте від нас досконалості, коли застилаємо ліжко, малюємо, пишемо або кидаємо м’ яча.      Наші почуття ще недозрілі – просимо, будьте чуйними до наших потреб.  

    Щоб розвиватися, нам потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не нас – лише наші вчинки.      

    Дайте нам трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб ми на них вчилися. Тоді ми зможемо самостійно приймати рішення у дорослому житті.    

  Просимо, не робіть усього за нас, бо ми виростимо переконаними у своїй неспроможності.    

    Ми вчимось у Вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Тому навчіть нас найкращого.  

   Пам’ятайте,  що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному.

     Ми хочемо відчувати Вашу любов, щоб Ви частіше брали нас на руки, пригортали, цілували.

     Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть нам робити самостійні кроки.          

    Любі наші, ми Вас дуже – дуже любимо! Покажіть  нам, що Ви також нас любите.